Падає з неба листя золоте,
Дотик його - неозора краса,
Осінь по-своєму знову цвіте,
Падає зранку холодна роса.
Осінь кличе до танцю зір,
До чистого вітру святих поривань,
Осінь грає, ніби факір,
Вириваючи з серця рими зізнань.
Осінь з тобою говорить мовою гір,
Вкритих рясним туманом, вони летять
У піднебесся, у потойбічний вир,
У глибинні світи, які дивним вогнем горять.
Падає з моря в небо дотик хвиль,
Йодом дихає пляж, і осінні дні
Дають відпочити нам від наших зусиль.
Так пролітають із часом разом вони.
