Золотий дотик

Падає з неба листя золоте,

Дотик його - неозора краса,

Осінь по-своєму знову цвіте,

Падає зранку холодна роса.

Осінь кличе до танцю зір,

До чистого вітру святих поривань,

Осінь грає, ніби факір,

Вириваючи з серця рими зізнань. 

Осінь з тобою говорить мовою гір,

Вкритих рясним туманом, вони летять

У піднебесся, у потойбічний вир,

У глибинні світи, які дивним вогнем горять. 

Падає з моря в небо дотик хвиль,

Йодом дихає пляж, і осінні дні

Дають відпочити нам від наших зусиль. 

Так пролітають із часом разом вони.