Традиційне

Мов птичий заплідок — жовток утягую у себе.

І дух, і сміх, і рух, і крок,і біль твій — в цямри ребер.

Краду з очей я світла мить — зашпилюю, мов голку,у своє серце — хай дзвенить, гуляє хай осколком.

І непритомна моя плоть, і стислось «я» у крапкутак, наче сотворили її лише на

І непомітний у юрмі, так, наче кимсь забутий,мовчу, бо звуки всі німі, на язиці —

Штовхають, топчуть, мелють, трутьі шарпають на

Лише осяде каламуть — знов сяєш непороччям.

І риска світла у тобі, немов сталева

Мовчи, не рухайсь — світлий більроздвоїть губи

Не рухайся, не розчиняйсь, не променись, не

До краплі іскорки стискайсь, до зникнення у

Пітьма… Розплющусь — і неманікого… Сам як палець.

Лиш голка голку перейма і серце мені жалить.

І вже нашпилений на біль(на грудях крапля крові)кружляєш в небі голубім,а тінь же — нерухома.***