Райцентр давно вже
Свій цвинтар на далекі схили.
А тут пустирище для
Та дві чи три чиїсь могили.
Сухий бузок, суха
Та заржавіла огорожа.
Та дереза
І осокори, мов сторожа.
Сюди й придибали
Від скель крутого Бабургана.
Мов клоччя — пасма сивини,
В очах — утома і догана.
Кому догана — чи собі,
Чи тим, хто скривдив рідні тіні?.
Вони схилилися в журбі,
У молитовнім безгомінні.
Стара поклала на
Хлібину — як велося зроду.
Старий в задуму впав тяжку
Молився, мабуть, духам роду.
Щось в їхніх постатях
Таке близьке і зрозуміле
Мов я вернувся у
Вкраїнське, золотаво-біле.
Алтайці вірять в Дух Гірський,
Хрестом не осіняють груди.
Але ж той самий біль
І присмак сліз той самий всюди.
А темна
Понад Катунню грізно висне.
З-за неї хмара визира
Щось велетенське й лиховісне.
