Збентежено глянула в очі.Стиснуло у гру́дях...
Що за мана́, так підступно , до мене прийшла?
Душа в тих очах - побита вся,зранена,в пруттях.
І все ж ,яка безмежна , у них глибина.
Ще й сміється до мене беззубо.По-справжньому щиро.
І ручки тендітні відверто , що-раз , простяга.
Присяду на мить.Бліда - почуттів не хватило,
погляне крізь душу оце ,миловидне , дитя.
Малюнки показує , фото , потріпані сукні
І б"ється у скронях моїх неприхований гнів
Як мало їм т��еба , отим матерям , для розлуки ...
Лиш триста страшних,із пам"яті вирваних днів .
Я очі , прикрию рукою , заплакані знов ...
В серцях обійму я плечики милі дитячі.
Так страшно зробилось. Ну хто ж її дасть ту любов?
Душа так болить!!! У струпах неначе.
Колись , в інший час , колихатиму я немовля , -
Найріднішу свою ,найдорожчу кровинку.
І в пам""яті знову спливе те худе дитя ,
покинуте ""зозулею""...В дитячому будинку.
