Псалом
Життя відживається, сходить зітханням.
І кров вичахає. Та є ще жадання
топтати цей ряст, і розвіювать порох,
і погляд ослаблий підносить угору.
Обмисли нас, Боже, ще раз добротою,
наповни обличчя і зір яснотою,
пошли милосердя на наші рамена —
полегши тягар, що гнітить цілоденно.
Будь щедрим, ласкавим до тлінної плоті,
дозволь долюбить, доскорбіти в скорботі.
Насить мені душу,
схили своє вухо
і шепіт згасаючий
ще раз прослухай:
— Я тлін. Я ніщота. Хіба ж це ганеба?
Невже ж тільки й того,
що порох для тебе?
Чиє я сповняю весь вік повеління,
коли очищаю печаллю сумління,
навіщо знання про добро чи про злочин,
якщо не до тебе обернені очі?
Якщо я — суть порох,
то й ти є ніщота,
лише неспівмірна із нами скорбота.
Павло Мовчан
Other author posts
З двох боків “Позбудься камене камінності своєї”
Позбудься, камене, камінності своєї,горбочком стань потульним для ноги,стань глиною вологою чи глеєм,і вийди, водо, геть за береги Ти, дерево, збуди закостенілість,продовжся мною чи мене продовж;душа струмлива розмиває тіло,що стало широченни...
Малюнок в Софіївському соборі
У воді віддзеркалений косить косар:тне воду золочена криця —лягає покосом не хвиля, а жар,літає не ворон — жар-птиця А золота в небі Ще більше в воді,горять свіжо хмари відлиті І світ, мов горнило, де й ти змолодів,і книга життя не
Жовтень
Зрадив паву пісок ворушкий:буде пух в набивні подушки;буде сон, мов каблучка з руки, —коти-коть, золоті В мене люба — на лівій руці,ходить ніч біля віч по Перемовч, не злякай бубонці,що лежать та й на правій руці Розколовся горіх, я...
“Трава вереснева прощально-зелена”
Трава вереснева прощально зелена,і коник, немов з потойбіччя, сюрчить,і дзеркало ставу черленим-черленеза листям кленовим летить і летить І вітру гребінка, широка, щербата,вичісує з лісу пташок-недорік,і, ніби кристалик, маліюча хатасховалась...