Калюжа на кризі

Калюжо з кригою на дні,

З малим окрайцем неба!

Авжеж не

Та

Так легко біля тебе.

Щось рідне є в твоїй душі,

В оцих рухливих колах

Чи вмерзлі в кригу комиші,

Чи тіні кленів голих;

Чи сонні риб’ячі

Десь

Озерце миле!

Чимось

Скидаєшся на око.

У занебесний край здаля,

З–за ґрат в’язничних наче,

Тобою дивиться Земля,

Тобою, грішна, плаче.

Хоч ти іще не течія,

Та я вже маю весла,

Бо ти —поезія моя,

Що тільки нині скресла.

Відлига це, чи то

У повній силі й моці?..

А крига проступає з дна,

Немов більмо на оці.