Сидить птах нагілці, на дереві,що розгалужується відйого ніг, притискаєкольорову голову доока, великого й прозорого,як вікно, розсуваєпір’я, немов важкіпортьєри, чує, яквід хвилювання б’ється угрудях серце.
На другім боці лежитьсвіт, поділений на дерева,траву, каміння, діїз’являються між іперед ними, як діти,перебігають з місцяна місце, ховаються, немовсправді вірять, щоїх не видно.
