Заміс

Знову копаємо в глинищі глину.

Жили солом’яні зв’яжуть заміс…— Хата для кого?— Буде для

В колію грузне вантажений віз.

Глина мастка обжовтила

Був уже нею… чи стану колись?..— Глино, забула ти мову солону.— Злиплися губи, слова запеклись…—

Слухай,— валує стогін із горла —завше відкрите воно у

Тіло моє запікається чорно,круто нас мне гончарева рука…— Глино Галино, глино Маріє!

Ти не навіки лягаєш в заміс,бо на розвалищах всюди жовтієш,легко втрачаючи форму і зміст.

Зраджують думку, зраджують руку,глиняна книго, твої сторінки.

Занотувала вічну розлуку,та й розкололася на

Глиняні стіни, наче таблиці,б’ються — осколки великі й

Глина печеться, глина сталиться —всюди уламки лежать мовчазні.

Де ж вони, долі людської скрижалі?

Хтось прочитав по позначках:

Мардук…»— Дядьку, ви долю свою не читали?— Та-а… ворожила циганка із рук.

Десь коло Бреста… чи коло

Дальню дорогу… хату

Третю будую… Глянь ти… Відколи?..

І не забулося… В цій

Міситься глина, міситься круто,щоб нетривку нашу пам’ять

Треба у глиняні чоботи взутись,щоб спорохнілі дні наздогнать.

В промені часу клинопис бачу,очі площинні, хвилі борід.

В пальцях володаря чаша гарячай досі хмелить неотямлений світ.

Глиняні вінця дай пригубити —глина у глину

П’ю… Але серце завше неситеглиняним жаром груди пече.***