1 мин
Слушать(AI)На воді
Виводить місяць сині тініна шир, торовану удаль,а довкіл тебе білопінноласкавиться лунка вода.
Присвячуєш живкому плинусвою тривогу і тепло,лягають хвилі полохливі,як павутини на стебло.
Каблучка місяця черлена,маліючи, на перст лягла,а під долонями у менецвіла дурманно бугила.
Пустившись берега, щосилиламав я мури водяніі сам незчувся, як на хвилівід тебе геть віддаленів.
Погамувавши вперті руки,віддавсь, мов тріска, на прибійі потайки перлину мукидбайливо пестив у собі.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Бетон
На попелище власних літі на спустошене дворищещось надить… надить… Пам’ять, рід Чи здичавіле гробовище Скрізь лобода та кропива,якась чужа трава — в Печальна пам’ять родовадороги скривлює
Це чарівне слово «завтра»
Від звуків у небі лишаються смуги —вони так повільно за вітром Ген — голуба туркіт, он — щебет вівсюги,а ген — на блакиті чий звук, мов печать Скріпивши повітря, насичене киснем,сидить нагогошений птах і мовчить,і в аркуш небесний вже й ...
Попід
Боюсь повіки розімкнуть,бо мене очі Багно, калюжі, каламуть…розковзяна осіння путьпопід колгоспним А далі звивіз та гробкиі глинище розмокле,де допотопні черепки,ніби листки Вдовина хата… стріха… мох…дощі побілку
Рішучість
Довгі крила — з очерету —розгортаються до лету:птах, що імені не має,із покою вилітає Я візьму до рук стрілу,колись роблену з лозини,покладу її на лук —доганяй швидку пташину У прошиту в шибці дучкуя угледжу, що за страх:на засушену колю...