Це чарівне слово «завтра»
Від звуків у небі лишаються смуги —вони так повільно за вітром
Ген — голуба туркіт, он — щебет вівсюги,а ген — на блакиті чий звук, мов печать?
Скріпивши повітря, насичене киснем,сидить нагогошений птах і мовчить,і в аркуш небесний вже й звуку не втиснеш,і крик не запишеш в холодну
А птах той пильнує, очиськами блискаі дзьобом штрикає повітря, мов
Який попільнастий — не птах, а пташисько,та ще посміхається мудро, як сфінкс.— Гай-га! — але він ані зрушив,лиш клацнули ножиці дзьобу страшні,він щось відхватив — чи серце, чи душу,бо порожньо стало у грудях мені.
Чикригнув ще раз, і дня як не стало:згорнулась блакить в календарний листок.
Лиш пір’я навколо, як попіл, літало,у вуха ж цідивсь лійкуватий пісок.
І як я забув, що є слово спасенне,що згорнуться крила і зменшиться
Лиш вимовив «завтра» — і світло священнеуже розгорілось на давніх вітрах.***
Павло Мовчан
Other author posts
Втілення болю
В подорожню вічність, куди думка лине,але назад ніколи не верта,перетікають тільки порожниниі зостається праху Горщок розсипавсь, та ідея формивисить в повітрі, виповнена вщертьбезвічним змістом… і кругліють жорна,готові розмолоти час на смер...
Слухаючи музику Максима Березовського
1 Приголомшливий проміньстрімко в темряву прорвавсьі, заливши, ніби кров’ю, очі світлом, раптом Темрява — яка широка Скільки натекло смоли
4 “Губами втану пучками впечуся”
1 Малиновий лікер і сутінь І є лише «тепер» на всю світобудову Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута,малиновий ковток — і все, усе
Подвійна експозиція
Бентежачи тремтитьз-поза повітря все снуєтьсяі випинає слух дугоюнемов стосується це ще к о г о с ь в менібезособовогоале ні зойко-стогонівлиш струмування тишів якій то згусне сніг до маски пожиттєвоїто розповзеться марлеюі губи вгадуєш по віддиху...
