Це чарівне слово «завтра»

Від звуків у небі лишаються смуги —вони так повільно за вітром

Ген — голуба туркіт, он — щебет вівсюги,а ген — на блакиті чий звук, мов печать?

Скріпивши повітря, насичене киснем,сидить нагогошений птах і мовчить,і в аркуш небесний вже й звуку не втиснеш,і крик не запишеш в холодну

А птах той пильнує, очиськами блискаі дзьобом штрикає повітря, мов

Який попільнастий — не птах, а пташисько,та ще посміхається мудро, як сфінкс.— Гай-га! — але він ані зрушив,лиш клацнули ножиці дзьобу страшні,він щось відхватив — чи серце, чи душу,бо порожньо стало у грудях мені.

Чикригнув ще раз, і дня як не стало:згорнулась блакить в календарний листок.

Лиш пір’я навколо, як попіл, літало,у вуха ж цідивсь лійкуватий пісок.

І як я забув, що є слово спасенне,що згорнуться крила і зменшиться

Лиш вимовив «завтра» — і світло священнеуже розгорілось на давніх вітрах.***