Виводить місяць сині тініна шир, торовану удаль,а довкіл тебе білопінноласкавиться лунка вода.
Присвячуєш живкому плинусвою тривогу і тепло,лягають хвилі полохливі,як павутини на стебло.
Каблучка місяця черлена,маліючи, на перст лягла,а під долонями у менецвіла дурманно бугила.
Пустившись берега, щосилиламав я мури водяніі сам незчувся, як на хвилівід тебе геть віддаленів.
Погамувавши вперті руки,віддавсь, мов тріска, на прибійі потайки перлину мукидбайливо пестив у собі.***
