1 мин
Слушать(AI)Підсвідомість
Понад похмуре, чорномуре бердопідносив замок кам’яний свій жест.
В нім сивий мешкав цар, мов срібний жезл;в льохах тримав рабів своїх він твердо.
Навколо замка виросли крокос,повій з-під листя вій глядів на жердь.
Щораз то більш впадало в погріб жертв,неначе б хто косив тяжкі покоси.
Враз лютий бунт затряс тюрми кублом.
Геть!
З льоту творять інший світ в надії.
Побачив цар ті тереми новіїта став тоді своїх рабів рабом.
Цей цар — це я, палац — душа моя,бунт — сон, раби — мої померлі мрії.
Антонич Богдан-Ігор
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Ліс
Навчися лісової мовиіз книги лисів та сарнят Виходить місяць до дібровиписать елегії на пнях Струмки полощуть срібло тиші,в росі купається трава Хай найпростіші з всіх словау книзі лісу ніч напише
Дороги
Розгорнулась земля, наче книжка(дороги, дороги, дороги) Зашуміла трава і принишкла,простелилась нам юним під ноги Тільки небо і тільки пшениця(над нами, за нами, під нами) Тільки безкрай і далеч іскриться,тільки безвість вітає вітрами
Елегія про перстень ночі
П’яніючи отруйним чадомночей сріблистих та гірких,дивлюся в місяця свічадокрізь шибу, повну світляних,холодних, синіх і тремкихдалеких відблисків світів,що, кинуті у тьму, горятьсамітні, горді, золоті,немов знаків санскритських ряд,які прадавнім с...
Поема про вітрини
Скляні очі кам’яниць,над ними чола балконів,рійний, стрійний танецьсвітла красок, тонів О місто, місто, місто –гігантний заліза та бетону тин О місто, місто, місто –задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин Очі скляні кам’я...
