Елегія про перстень ночі
П’яніючи отруйним чадомночей сріблистих та гірких,дивлюся в місяця свічадокрізь шибу, повну світляних,холодних, синіх і тремкихдалеких відблисків світів,що, кинуті у тьму, горятьсамітні, горді, золоті,немов знаків санскритських ряд,які прадавнім сном дзвенятьі перешіптують із дна,загубленого в морок дня,слова старої ворожбив ім’я землі, в ім’я вогню.
Так віддають у владу снуі заколихують спочитьсерця, сп’янілі в життьовійнестямній, лютій боротьбі.
І чують очі дотик вій,і бачать іскри голубі.
Співають на дахах сновиди,осріблюються краєвиди,шумлять, мов ліс, в кімнатах стіни,і місяць мертвий, місяць синійвідчиняє п’ять брам ночінад містом чорним та іскристим.
Тьмяніють ліхтарів вогні,і в шиби стріли б’ють сріблисті —це стріли зір на вишині.
Зриваються слова з скрипок,в краси одчаю скам’янілих,і знов з портрета, з срібла раммальований на полотнідо мене кличе мій двійник.
Як я, шалені пише вірші,і рецитує, і співа,і, замінившися в музику,портрет, співаючи, майне.
Тоді червона пляма крикууста, мов іскра, перетне.
До мізку, в серце, до думоквливає ніч, немов бальзам,солодку краплю божевілля.
Годинник б’є, дві рожі, свічкаі маска — смерті чи кохання?
І завжди ніч і ніч відвічнаі перша й тисячна й остання.
Антонич Богдан-Ігор
Другие работы автора
Молитва за душі топільниць
Ми — зводники дівчат, коханці перемовні,ми, що любок міняли, мов квітчасті мушлі,за тих, що нас поїли дурманом любовним,за наших жертв молімось, нещасливі душі На дні слизький і мокрий місяць — шлюбний перстень,і сонце тут холодне, мов загасл...
“Хто-небудь в розпуці де-небудь на світі” з Райнер Марія Рільке
З Райнер Марія Хто-небудь в розпуці де-небудь на світі, Хто-небудь в розпуці без причини на світі В розпуці ради мене
Мертві авта
Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини,і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда,що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини Був...
Вітер століть
І вітер віє від століть,крилатий, вільний і неспинний,і вчить свободи, туги вчитьза чимсь незнаним і нестримним І повторяє нам прибитиму зривах страчених намарне,що вже ніяк життя спинитиі що життя це не казарма 13 березня 1935