1 min read
Слушать(AI)Гадюка
Я зустрів її, слизьку потвору,
Між конвалій в росяній траві
Поміж сосен, що дивились вгору,
Де висіли тучі грозові.
Це була така невідповідність
Квіти–перли і слизька змія!
Що природі за уяви
Був готовий докоряти я.
Справді ж бо, образа в тім велика,
Що в красу травневу
Ця отруйна гадина безлика
Темний вихлюп світового зла.
Я вже був підважив
В іскорках соснової смоли
Та побачив, як стару
Крихітні спіральки облягли,
То були її рожеві діти,
Що жили у травах поміж пнів.
Їх ще треба пестити й глядіти
Ніжних, нерозумних пустунів.
Так вони в’юнились, так
Сонця й ласки, що мені
Збило подих і забракло
Камінь той на матір опустить.
Руденко Микола
Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Комета Галлея
Вона прийшла, поштарка неба, З таких віддалин світових, Що мір і знань замало в тебе, Аби щось мовити про них
Сонячний вітер
Сонце постійно випромінює в космічний простір усті потоки атомних часток, їхній рух називається сонячним вітром (Iз Ой ти, Земле, нещасна матінко,
Спомин про кам’яну бабу
Здається, недавно — та ціле Пробігло, мов піна на хвилі Відтоді, як вбоге селянське Заснуло на скіфській могилі
Жити можна
Є лісова дорога до села Туди іще бруківка не дійшла З десяток верст ідуть баби й діди, Щоб хліба в клунках принести туди