Знахідка 1905
Щоб знало межі недолуге
Й сиділо мовчки, підле, на цепу,
Мене на пострах видовбали
І високо поставили в степу.
Я міг би стати жорнами і домною,
Лягти в бруківку, звестися мостом.
Але мені дано стояти
На куцих ніжках з дутим животом.
Століттями я глухну тут від грому,
А люди йдуть та йдуть на манівці.
Переді мною хилиться сірома,
Й підступно посміхаються жерці.
Мені вже сонце випекло зіниці,
Щоб я не бачив вашої ганьби.
До мене підлітають тільки птиці,
Бо лиш крилаті гідні боротьби.
Торкніться вуст німих моїх руками
Й моє мовчання страх ваш розжене!
Я тільки камінь, грубий сірий камінь
У барикаду покладіть мене!
