1 мин
Слушать(AI)Жити можна
Є лісова дорога до села
Туди іще бруківка не дійшла.
З десяток верст ідуть баби й діди,
Щоб хліба в клунках принести туди.
І споглядають сосни та дуби,
Як тужаться під клунками горби.
Та селянин уже до цього звик.
Гребе пісок дірявий черевик.
А як загрузне стомлена нога,
Їй сучкуватий костур помага.
Ідуть, сміються.
А чого ж тужить?
Раз хлібець є, то можна якось жить.
Це ще не лихо.
А було ж. було:
У тридцять третім вимерло
Ідуть бабусі та діди старі.
Шумлять над ними сосни угорі.
Гілля од вітру гнеться і
Чого ж тужити?
Можна якось жить.
Руденко Микола
Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Его рубашка
Сегодня утром зашла на рынок, Купила масла и пару дынек Идти домой уж собралась Что-то
“Небо страждаючи зорі народить”
Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність Мудре страждання Наших незрілих думок пересічність
Атомне
Я галактик ваших Не вивчав у екстазі німому Я — невидимий головастик, Що живе у тобі самому
Ворони та голуби
Як можна пояснити ці Природи чи суспільної доби: Ще до схід сонця у мордовськім З’являються ворони й голуби
