Є лісова дорога до села
Туди іще бруківка не дійшла.
З десяток верст ідуть баби й діди,
Щоб хліба в клунках принести туди.
І споглядають сосни та дуби,
Як тужаться під клунками горби.
Та селянин уже до цього звик.
Гребе пісок дірявий черевик.
А як загрузне стомлена нога,
Їй сучкуватий костур помага.
Ідуть, сміються.
А чого ж тужить?
Раз хлібець є, то можна якось жить.
Це ще не лихо.
А було ж. було:
У тридцять третім вимерло
Ідуть бабусі та діди старі.
Шумлять над ними сосни угорі.
Гілля од вітру гнеться і
Чого ж тужити?
Можна якось жить.
