Фіялки

Фіялки й телефонна трубказаворожливим сяйвом кличе,і місяць, мов червона губка,змиває попіл дня з обличчя.

Слимак з ебену, темна мушляі вухо ночі — лійка чорна,і пахощі духмяні душать,мов пальці на кларнеті горла.

З очей фіялок смутком кришиші пригортаєш, сестро рання!

Простягнуті долоні тишінад нашим вічним проминанням.