Фіялки й телефонна трубказаворожливим сяйвом кличе,і місяць, мов червона губка,змиває попіл дня з обличчя.
Слимак з ебену, темна мушляі вухо ночі — лійка чорна,і пахощі духмяні душать,мов пальці на кларнеті горла.
З очей фіялок смутком кришиші пригортаєш, сестро рання!
Простягнуті долоні тишінад нашим вічним проминанням.
