Ось бубон ранку — кругле сонцедо маршу будить вояків.
Лопочуть верблі по казармах,весна тріпочеться, мов спів,весна тріпочеться, мов птах,у клітці сірих коридорів,і день накреслює свій шляхна мапі неба.
Гаснуть зорі,мов очі втомлених коханок.
Ось кленів ряд в стобарвній зливі.
Весни пожежа підпалила ранок —і знову день окрилений,і знову день п’янливий.
Вітри на кленах грають,мов на мідних трубах,вітри світанку сурмачі.
Дівчатам млосно, болісно і любо,в обіймах мліють, ячучи.
Пробудяться, розкриють тьмяні очі,почувши верблі, верблі вояків.
Це верблі весняні, це верблі у маршрут,та серце схвилював цей спів,нагадуючи верблі смерті.
Слова коханців юних і палких,слова, мов гроші, пристрастю протерті,німіють.
Все ж такижиття кипучого нікому не зв’язати!
І кидає весна слова команди,прикази радісні й крилатінестримних перемог, осяяних оман.
Стоїть казарма чорним кубом,дуднить під кроками майдан,і ранок б’є у сонця бубон…22 лютого 1935
