Хліб насущний
У дно, у суть, у корінь речі, в лоно,у надро слова і у надро сонця!
В екстазнім шалі, в час, коли найтонша,роздерти вглиб свідомості запону,аж зсунеться із нас, мов зайва шкура.
Лілеї сну пом’явши, плахта курявзвилась у трубку з золотої бляхи.
У землю вбите полум’яним цвяхом,розколює надвоє сонце обрій.
Мов карти, в кучерявій вітру торбімішаються блакитні краєвиди.
Проходять сонні люди, мов сновиди,колишуться на линвах ясних ранків.
В тривожних радощах,химерно й п’янковгинається, мов блиски леза, мова.
До дна землій до дна цупкого словавдираються завзято і упертоі видираю в заздрісної смертіпісні,п’яніння,ночі й дні.4 січня 1936
Антонич Богдан-Ігор
Other author posts
Концерт
Горлянки соловейків плещуть, мов гобої,у димі пахощів, в чаду лілейних куряв,аж спів змінився в запах, мов за ворожбою,розплився в квітний пил Це тільки увертюра На солов’їне гасло дружні перемовиусіх музичнодзьобих ста племен пташиних,і...
Сурми останнього дня
Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,географи малюють зорі крейдою на неба мапі,в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,і місяць золотим котом лежить у мене на канапі Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь...
Ранок
Ранок блиснув Сонце, мов червона цегла,покотилось бляхою дахів Ранок тіні й мрії розгорнув і знаглапіснею возів прогомонів Знову перекреслить неба синь безмірнузір падучих лінія крива
Вітер століть
І вітер віє від століть,крилатий, вільний і неспинний,і вчить свободи, туги вчитьза чимсь незнаним і нестримним І повторяє нам прибитиму зривах страчених намарне,що вже ніяк життя спинитиі що життя це не казарма 13 березня 1935