Кам’яний вік
О камене битий!
Відкритий, терплячий!
В тобі чітко душу приховану бачуі стиснуте чую мовчання в тобі,у тебе учусь зосереджувать
Упертості вчуся, але не байдужжя,та рухатись вільно не годен і ти,відкрите тобі і мені надовкружжя, —на груди мені хтось тебе накотив?
Ми грузнемо в землю поволі обоє;лиш думати вільно мені під тобою,і, втиснутий в землю вагою твоєю,спорідненість чую — я з нею, я з нею.
Надгробком ти став мені, камене, власним,пристанням моїм і щитом — одночасно.
Ти входиш все глибше у мене щодня,а страх входить в жили і кров
Тягар твій у груди втискається тупо,і прагну розтиснуть твою шкаралупу,і нігті вганяю в пощерблений бік,але розщепити не можу твій вік.
О камене!
Звідки ти?
З Трої якої?
Які ти слова приховав за щокою?
Чого ж ти подосі уперто мовчиш?
Коли ж ти обізвешся словом, коли ж?
Та тиск його дужчає, важча мовчання,з грудей витиска він питання останнє,зривається з вуст моїх перша печать:— Допоки на грудях ти будеш лежать?***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Наприклад дерево
Дуб-небодержець взеленив повітряі наслухає, як кружеля земля на корені Чи ж під стопою рухається й світ І по слідах народжується Ой ти, любий-перебірничку,ходиш кругло по камінчику
Зайвина
Звиваються лінії, сходяться в плями;твоє віддзеркалення в тебе ввійшло:злилися очима, зійшлися губами,та виявив зайвим щербате крило У воду замислено довго дивився,неначе причину в глибинах шукав:в порожньому дзеркалі й іскра не зблисне,відтя...
Карби на камені
Снувались крізь шумлише звуків прожилки,і вітер до білого воду В ногах шерехтіли камінні обмилки,і морю затісно було в Ти, водо,колись могла світ весь пойняти,вмивала всю скверну з обличчя його,а зараз стискають бетонні лещата,і світ цей...
Невже ж навіки
Схлинання співу калинового,спливання крові в золоте,кричання зручене з тривогою:щось в святі чиниться не Римується вже відчай з вічністю,у горлі крик сучком загвинчено,дороговкази покаліченізагналися у землю виклично І ніби струни, в міз...
