1 мин
Слушать(AI)Звертання до коханої
Озирнись, за тобою березові крила вогніють,небо йде слідкома, озирнися,
Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше,видно край непочатий з лункого узвишшя.
Озирнись на заблуку, що втратив минуле.
Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зозулі —кують вони, кличуть, просторять куванням благання,щоб ти повернулась,
Маріє, коханням з вигнання.
Солом’яний шлях пом’якшить назад твої кроки,потульна земля розляглась на всі боки.
Всяке зілля зроста, що тобі до вподоби,кожен овоч собі соком губи всолодить.
На заказанім дереві вже й колиска кругліє,пахне ймення твоє, як любисток,
Маріє!
Обвиває мене безіменне п’янливе стебло,сині грона обтяжують руки, до тебе простерті.
О Маріє, збагни, що земна наша плотьпереповнена вщертно безсмертям!***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Будень
Благословен будь, день, сльотавий та холодний,коли в шибки так дме, що навіть чути свист,і ти немов завис над хланями безодні,намоклий і важкий, як той дубовий лист Та чути глибину майбутньо-неземного,що аж холоне кров, і музика луна —і не ст...
Рука
Тільки й видно було, що руку,а за нею не розпізнати імені,ані змісту очей, ані жодного звуку Тільки широка долоня, ширша за світ Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу О руко
Надійні крила
Легкий, святковий, випадковий,він падав, йшов, переливавсь,і відбирав мені він мову,прозорячи густющий час Біля колодязя лункоговін стишував свій крок легкий,вдивлявся поглядом предовгиму свій відбиток хилиткий — Так ось чому мене носило...
Глибини
Владар глибин, розгалузивши води й коріння,перевертає каміння, згладжує впадистий слід,сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління,і замикає падінням Пахнуть живицею пальці, в руку вроста сокирище,сила творяща руйнує те, що звелося з гл...
