Озирнись, за тобою березові крила вогніють,небо йде слідкома, озирнися,
Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше,видно край непочатий з лункого узвишшя.
Озирнись на заблуку, що втратив минуле.
Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зозулі —кують вони, кличуть, просторять куванням благання,щоб ти повернулась,
Маріє, коханням з вигнання.
Солом’яний шлях пом’якшить назад твої кроки,потульна земля розляглась на всі боки.
Всяке зілля зроста, що тобі до вподоби,кожен овоч собі соком губи всолодить.
На заказанім дереві вже й колиска кругліє,пахне ймення твоє, як любисток,
Маріє!
Обвиває мене безіменне п’янливе стебло,сині грона обтяжують руки, до тебе простерті.
О Маріє, збагни, що земна наша плотьпереповнена вщертно безсмертям!***
