Проступаючі малюнки

Він горілиць лежав, розплющений повітрям,за межами очей закруглювався світ,і від тепла, що в тілі, западина гранітнарозширювалась, глибла поволі, наче

А під вагою тіла стискалося коріння,і карлючки торішні, прошилюючи спину,торкалися болюче настуджених кісток.

Проточний зір стікає, мов джерело, поволі,і чистота дитяча у ньому не струмить,і осіда на денці шар сонячної солі,павук снує вздовж тіла нерукотворну

Перетікає погляд через широке поле,та давнього малюнка з очей нічим не змить:розковзяна дорога… корова… мати… поле…налигач у руці напруживсь, аж

Багно з-під ратиць чвирка.

І хлюпає в

І, розчахнувшись, ноги впираються у

Слідком бреде дитина по шию у болоті,шукаючи ногами в багнюці теплий слід.

Чорніють по коліна болотяні панчохи,збігає чорна хвиля по кризі, що на дні,ось-ось наздожене невільників, ще трохи,учепиться за хвіст… Та простір

І з кожним кроком обрій понижувався стрімко,неначе на дні ями був той шумний базар,де зникне і корова, мов западеться в діркуз-під бублика, пробивши раптово криги

Тече, тече до низу розковзяне болото,а дірка у повітрі все ширшою стає:стоїть лихвар полтавський сумирно на воротях,слова солодкі точить, а дума про своє.

Випростується з урни, запхавши в ніздрі вату,

Скулиха навіжена і матюки

Базар обгородили безногі та горбаті,безручко сучкувате випростує

Дитина, відсахнувшись, волає лячно: —

Він будиться від крику — малюнок не зника,затягується зором, як в бублик, в круглу раму,щоб захолоть навіки під плівкою

Лежав він горілиць і холод чув всім тілом,в граніт втавав поволі і в кригу вічну

І проступав малюнок чіткий крізь погляд білий:дорога… поле… мати… мотуз…через

Повітря нахололе було важким надміру, —воно поволі жовкло, світилось, мов бурштин,і дірка затяглась, мінився колір сірий,розширювались очі уламками крижин.***