О жебрацькі шляхи — на узбіччях соломазолотими скарбами утоптана в
Від’їжджаємо ми — нас вивозять із домуна далеку Сибір без ридань.
Ну чого ж ви спинилися, верби страпаті,а ганчір’я чому не махає з тинів?
Хочуть нас перейнять лиш могили хрещаті,лиш кричать криниці: — Зупині-і-іть!..
Зупиніть переселення душ та народів,перевезення праху та слів,переміщення Заходу й Сходу,переміну обох полюсів!..
Зупиніть катафалків обози!
Розірвіть, розпряміть ободи!..
Кам’яніють невитеклі сльози,сонце гасне в степу
І мелькоче душа, наче шпицяв заболоченім колесі дня,і не може ніяк зупиниться:все когось доганя, доганя…***
