Во Іудеї во дні они,
Во время Ірода-царя,
Кругом Сіона й на
Романські п’яні
Паскудились.
А у царя,
У Ірода таки самого,
І у порогу, й за
Стояли ліктори, а
Самодержавний государ!
Лизав у ліктора халяву,
Щоб той йому на те, на
Хоч півдинарія позичив;
А той кишенею трясе,
Виймає гроші і не лічить,
Неначе старцеві дає.
І п’яний Ірод знову п’є!
Як ось, не в самім Назареті,
А у якомусь у вертепі,
Марія сина
І в Віфлеєм з малим
Біжить поштар із
І каже:
Царю! так і так!
Зіновать, кукіль і
Росте в пшениці!
Кляте
Давидове у нас зійшло!
Зотни, поки не
Так що ж,— промовив Ірод п’яний,
По всьому царству
Малих дітей; а то, погані,
Нам не дадуть доцарювать».
Поштар, нівроку, був підпилий,
Оддав сенатові приказ,
Щоб тілько в Віфлеємі
Малих дітей.
Спаси ти нас,
Младенче праведний, великий,
Од п’яного царя-владики!
Од гіршого ж тебе
Твоя преправедная мати.
Та де ж нам тую матір взяти?
Ми серцем голі догола!
Раби з кокардою на лобі!
Лакеї в золотій
Онуча, сміття з
Єго величества.
Та й годі.24 октября [1859],
Петербург
