Благання
Лечу кудись орбітою земною.
Люблю й ненавиджу усе
Не я пишу, а Слово пише мною
Воно вже вкрай заїздило мене.
Не інший хтось — мене загнало
Сюди, де дротом заткана нора.
Благаю, всемогутній душолове,
Пусти мене на волю
Вже пора!
Я звершив Боже і людське
І вже чогось нового не
Із того, що майбутні
Як вирок покладуть на цю межу.
Я ще не долюбив жіночі
І не дослухав пісню у гаю.
А десь ростуть без дідуся онуки
Впусти їх,
Боже, в бороду мою.
Я все сказав, нітрохи не збрехавши.
Як я тебе ненавиджу, тюрма!
Пусти мене — і я піду, як завше,
Туди, де для
Межі
Та йдуть роки.
І серед ночі
Мене хтось будить поштовхом у бік.
На кого верхи сіло віще Слово
Той, далебі,
Пропащий чоловік.
Руденко Микола
Другие работы автора
Старі алтайці
Райцентр давно вже Свій цвинтар на далекі схили А тут пустирище для Та дві чи три чиїсь могили
Віта
Рама, прагнувши духовних знань, мандрував по всій Скіфії Повернувшись на північ, Рама був вражений культом людських жертв, що панував серед його племен Едуард
Мордовська кутя
Ніч зменшилась, А день почав зростати Освячую тебе, Фантазіє людська
Дубовий листок
Пригадалось мені: горілиць між Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті Раптом західний промінь Загойдалося сонце в дубовому листі