Не кличте нас з останнього порога

Завчасно нас не кличте звідтіля,куди ведуть усі, усі дороги ,—для нас ще запечатана земля,повітря ще закручується в горлі,для захвату легені ще тісні,а стільники дзеркал іще не чорні,і щілини у вікнах — голосні,а краєвиди світлі,

Та вже дроти за поли нас хапали,впивалися і терни, і сучки,і вороння ув очі зазирало,до пучок прилипали вже

Свистів бур’ян, і дудки голосили,і кликали усопші вже живих,щоб кістя їхнє знесли у могилиі визволили прах із-під

Ще ластівка п’є землю по крупиніі лунко вищебечує гніздо,сидить ще міцно в рамній хрестовинідавно забитий гострий ще

І доля ще не виміряла зросту,бруса не розпустили пильщики,тонке проміння очі коле гостро —сльозиться світло й липне до

Хита відбитки глибина кринична,і поклики вихлюпує

Не кличте нас із-під землі, не кличте,ми прийдемо — недовго вам ще ждать…***