Не дівчина, не мати, не сестра
Богине віри і добра
Блискуча маско віри і добра!
Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.
Та що лукавить?
В серці я на
Ще із думками вашими, з тривогою,
Із ґудзиками вашими,
І з люстрою під стелею весни.
Я ще вулкан розвержений любові,
Що прагнув смерті вашої не раз,
Щоб доторкнутися і воскресити вас,
І слухать вас у велевдячній мові.
І слухать вас… Ви знаєте, в
Солодко-темній глибині чуттєвій,
В якій солодкій глибині
Спалив я з вами літечка миттєві,
Спалив без свідків, язиків, очей
Лиш ви і я.
Удвох.
Обоє.
Тихо.
Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?
Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?
Ніхто не дасть!
Бо й я згорів у них,
Ви ж будете ще жить — пектись в моєму слові,
Бо ви — брехня!
Ви — маскарад любові!
Ви чорна райдуга небесних літ
У чорної райдуги біле
І чорні очі, як сто криниць.
У чорної райдуги небо згоріло,
І райдуга впала на землю ниць.
У чорної райдуги в пальцях
І кров голуба — в крові небо сія.
І телефон біля ліжка, і квіти.
Квіти мої, і за квітами — я.1965
