Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято,перестань, перестань, о молюсь, перестань!
О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято,щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань?
О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око!
О засунь ти його, я благаю, зіницями хмар!
Не свердли, не верти, аж наскрізь, аж до дна не вбивайсь так глибоко!
Відійми твій слипучо-лискучий, отруйливий чар!
Не чаруй, не чаклуй, бо коли вже мене, лиховісний, пристрінеш,на найвищий з усіх разом вийдемо шпиль, понад всесвіту твань,а тоді на все горло я вигукну, низу побачивши ріні,й звідціля впадемо назадгузь шкереберть, наче яблука два.
