2 min read
Слушать(AI)Лунатизм
Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято,перестань, перестань, о молюсь, перестань!
О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято,щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань?
О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око!
О засунь ти його, я благаю, зіницями хмар!
Не свердли, не верти, аж наскрізь, аж до дна не вбивайсь так глибоко!
Відійми твій слипучо-лискучий, отруйливий чар!
Не чаруй, не чаклуй, бо коли вже мене, лиховісний, пристрінеш,на найвищий з усіх разом вийдемо шпиль, понад всесвіту твань,а тоді на все горло я вигукну, низу побачивши ріні,й звідціля впадемо назадгузь шкереберть, наче яблука два.
Антонич Богдан-Ігор
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Хміль
Дівчино, хмелю весняний,довкола мене оплетися Кують нам дятлі з моху сниі в сто гаях лопоче листя Весна омаєних весільі кожна ніч, немов отрута Твоїх долонь ласкавий хмільі тайна щастя незбагнута
Косовиця
Немов брусок, гострить скінчивши,косар за пояс сонце вклав Аж день розкрився ширше й глибше,як він засукував рукав Слова співучих сіножатейпокошені до строф лягли Вже труд натхненний і крилатийскінчився, й піт з чола зітри
Дахи
Оте село у вільхах і ліщині,де на дахах червона черепиця,загорнеш, наче в плахту, в небо синєта молодість загорнеш в таємницю Калинову чи пам’ятаєш кручу,де пастухи в криниці сонце поять Напишеш повість: вечори пахучі,задума вільх, дахів...
Сад
Біологічний вірш у двох відмінах1Тріпочуться слова, мов бджоли на дощі,вривається розмова, ледве розпочата,спалахують думки й ховаються мерщій,і погляд, мов метелик, ясний і крилатий Кімната нам заміниться в квітчастий сад,і сплетемось, обняв...
