Людські чуття — дозорці півзаснулі,
Пташки з чавунним пір’ям на крилі.
Відомо: люди в біополі
Кулі.
Що котяться, не ходять по землі.
Ми лиш самі для себе є дворукі,
А для астралу
Круглі, мов сонця.
Що ми це ми — немає запоруки:
Ніщо нам не відкрилось до кінця.
Отож далеких предків величаймо:
У них точніше бачення було.
Русалка?
Є!
А лісовик?
Звичайно!..
Архангел?..
В нього з полум’я крило.
Ранкове сонце справді має ліру,
Бо то — золотоликий
Хто це пізнав, той заповів нам
Та образи між храмових колон.
Пошанувавши храмові закони,
Прошу: нехай запам’ята читач,
Що плями сонячні — це стадіони,
Де велетні змагаються за м’яч.
Хоч я, між іншим, не якийсь проноза,
Але ж верну потроху на своє:
Якщо на небі не живуть без Воза,
Тоді, напевне, і Візник там є.
І пригадавши зеківську турботу,
Погомоню з Небесним Візником:
Щоб я надвечір виповз із-за дроту
Зроби мене нарешті хоч жуком.,
Мордовія
