3 мин
Слушать

Сон

Посвята Александрі

Був сон мені колись: богиню

Фантазії вбачали мої очі,

І друга любого подобу

Богиня прийняла тієї ночі.

Той самий вираз і усмішка мила,

Той самий погляд довгий, розумливий,

На плечах лиш барвисті мала крила,

Вінець над чолом з лавру святобливий.

Вона іде!

Непереможна

Мене примушує за нею

По темних, тісних хідниках.

Вона в якісь таємнії палати.

Чи то свята будова, чи темниця?

Високеє і темнеє склепіння,

Одно віконце вузьке, мов стрільниця,

Крізь нього сиплеться бліде

І падає на стіну;

Орган стоїть там, наче скеля дика,

Де був прикований Титан страшенний,

Що забажав освіти чоловіка.

Спинилася богиня, і за

Взяла мене, і словом

Вважай і пам’ятай мої слова й науку:

То світовий орган, і доля так судила,

Що тільки раз він має гук подати,

Страшний той гук, потужний і величний,

По всіх країнах має

І перекинути світовий стрій одвічний.

Страшне повстане скрізь землі рушення.

І в громом упадуть міцні будови.

Великий буде жах, велике й визволення!

Тоді спадуть всесвітнії окови.

І правда лавром чоло уквітчає.

І згине зло, укриване віками.

В честь волі нової хвалу співець

На вільних струнах вільними руками.

Тож слухай: ти орган порушить

Не дужою, та смілою рукою,

Всесвітнє зло тим гуком переможеш,

Здобудеш для землі і щастя, і спокою.

Та знай: твоє життя так миттю згасне,

Як блискавка, що перед громом свіне:

Не для тебе те світло правди ясне,

Що світ осяє, ні! життя твоє загине!

І вільні струни славити не

Ні твого ймення, ані твого діла,

Щасливії нещасную забудуть,

Не буде вкрита лаврами

Промовила і зникла.

В

Я зостаюся розважать-гадати,

Як визволить той гук, що замкнутий в скелині,

Що має гучно в світі залунати?

Тут наступила чорна тьма без сонця,

Я в розпачі ламаю руки, плачу,

Богиню кличу… Коли се з

Я бачу світло, ясний промінь бачу!

Той промінь думки просвітив бездольні,

Ще хвиля – й світ весь затремтять від гуку,

Зрадіють всі невільники

Та що це нагле затримало руку?

Ох, я ж загинуть маю!..

І від

Від жалю розум наче хмари вкрили.

Як тяжко!

Мов серце извне жаху:

Умру без слави, навіть без могили!..

І я стою, неначе скам’яніла.

Знебула думка вже не

Що се? немовби пісня

Здалека, мовби цілий хор ридає.

Глибока, тиха, нерозважна

Вникає в серце, каменем лягає;

Ридає хор, мов дикий вітер з луга,

А темрява склепіння застилає.

З віконця ледве-ледве блисне промінь;

Ті хмари темні давлять мою душу,

А серце палять, мов жерущий пломінь.

Ні, гук страшний я видобути мушу!

Хай я загину, та хай сяє

Над людьми сонцем правда і надія!

Зважливо простягаю руку, сміло

І прокидаюсь… Так! то сон був… мрія!

0
0
257
Подарок

Леся Українка

Леся Українка. 13 (25) февраля 1871 — 19 июля (1 августа) 1913) — украинская поэтесса, писательница, переводчица. Автор стихов: Ой здається не ж…

Другие работы автора

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий

Сегодня читают

Ryfma
Ryfma - это социальная сеть для публикации книг, стихов и прозы, для общения писателей и читателей. Публикуй стихи и прозу бесплатно.