Не крик архангельської
Не вірю я в небесний суд),
А тут ідуть народи бурні,
Червоні маєва несуть.
Хіба ж не це жертовна барва?
В вогні і крові прийде він
Та не Христос!
Надія
Не великодній ясний дзвін.
То з робітничого
Непереможна сила йде
Руйнує вицвіле без жалю,
Будує світле, молоде.
І вже вгорі над димарями
Не Магомет,
Мойсей,
Ісус
Над королями, над
Потужний поклик розітнувсь.
Вставай, пригноблений віками!
Ламай трухлявини віків!
Безмежний простір перед нами,
За нами полумінь і гнів.
Вставай, скликай людей до штурму!
То дзвонить зброя, вихрить дим.
Із рук господніх вирвав
Земний, нестримний херувим.
Він має зілля
На лемент і на плач.
Минуле вирите, розвіяне,
А над сьогоднішнім – Сурмач!
З
И
Ш
Ь”,
З
У
Ч”. 1919.
