Благословен будь, день сльотавий та холодний,коли в шибки так дме, що навіть чути свист;і ти немов завис над хланями безодні,намоклий і важкий, як той дубовий лист.
Та чути глибину майбутньо-неземного,що аж холоне кров, і музика луна —і не ступить тобі, бо прикипіли ногита й — що не крок — гуде гудюча
І розумієш ти, перейнятий весь страхом,що кожен день тобі дарований, а ти,ущільнюючи плоть, як панцир черепаха,забув про радість мук, про солодь гіркоти.
Були для тебе дні буденні несолоні,як вариво з трави на водах
А музика луна, у жилах кров холоне,і дощ пряде, пряде повісма
І дивиться бур’ян очицями росиціна кошли сизих хмар, на мокрого
О западись в той зір, щоб в землю подивиться,бо чути дзвін лопат і мову молотка.***
