Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі снігиніздрюваті,від яснющої чіткості мружусь — зіниці болять.
Як же витримать світ?
Бо для мене його забагато,для дзеркальних дерев рук не стане, аби обійнять).
Як же бути мені, якщо в світлі прозоривходить промінь, а я в промінь входжу стеблом?
Певна річ, розчиняємось ми для майбутніх повторень,аби, снігом заснувши, збудитись в ярку джерелом.
Скільки неба далекого!
Пара укутує губи,видихається даль, вимовляється мерхлий листок,і вода вироста кучеряво, зіп’явшись на зруба,розметавши довкола співучий пісок.
І доповнює ліс твою мову собою,і вивершує зір висотою настійних дерев.
Не байдужістю, ні, а єднає жадання любов’юіз твоїми вустами вуста щиромовних джерел.
Очі в очі — і нуриться зір у безодню,і від подиху хвилиться вглиб віддзеркалена мить,і корінням тоненьким вода у тобі проростає сьогодні,аби замкнуту кров з вічним плином своїм сполучить.***
