Де той ряд послідовних віків,що історик собі шикував на догоду,щоб, добувши колону з-під шару пісків,домальовувать карту народу!
У копальнях повітря не менше руїн:то щербаті слова, то поламані крики,то на мідяні скалки потовчений дзвін,то відлуння, іздерті із губ, наче
Голос жовтий жовтіє, мов кість,жовта кістка, як мармур,
Угорі і внизу один зміст:перед часом життя безборонне.
З-під землі вирина кам’яний Угаріт,аби ми прочитали запечену глину:кожна літера — щілина в світ,крізь яку протікають
Вдосталь часу того натекло,і смоли насочилось для мумій,все, що є, — вже було, вже було…а що буде, про те ти не
Ось ворота в повітря, ось брама у ґрунт,світлу яму несу на простертих долонях:це минувшини об’єм — я жив уже туті тесав мармурові колони.
Скільки ж в колесі часу крутило мене:був царем, був рабом на галері,розчинялося навстіж повітря скляне,кам’яні ж зачинялися
Хто засвідчує час, послідовність віків?
Камінь здрібнений, спечена глина?..
Кров по краплі збіга — чути дух шашликів,в бедуїна густішає
Він колону дорійську верхи загнуздаві піском кров овечу
Йому мариться ген аж по обрій водаі життя, як пустиня, —
Що йому римська велич, майбутні віки,а минулим вікам — що до нього?
Жили часу розтяв — полилися піски,потекли, затопивши
Світла яма моя ним наповнилась вщерть,хоч і важко, несу — угинаються руки,стає блоком цементним повітряна твердь,бо на крові її всі
Камінь, глина, слова і кістки,звуків скалки, кавулечки літер,злютувалися в блок, як земля, преважкий,щоб життям у мені
Ахелен!
Ахелен!* — заклика бедуїн,злютувалися в блок, як земля, преважкий,в глибину вікову, в коло вічних руїн,куди й тіні своєї мені не донести.***__________________________________* Ахелен (араб.) — будь ласка, ласкаво просимо…
