Все глибше входить в землю спека,і ширша подих, що не крок.
І пада тінь моя далекапо той бік річки на пісок.
Угору золото струмує,донизу темне скло тече.
Висока ніч стоїть ошую,правобіч — гине день з
А посередині ти крочиш.
Куди не ступиш — в центрі ти;посеред дня, посеред ночі,посеред світла,
І лише тінь твоя кружляє;то лащиться, бува, до ніг,то ниттю в далечінь безкраюрозмотується без доріг.
То підіймається угорустовпом високим смоляним,а то сягає, наче корінь,аж соляної глибини.
І то донизу тебе смиче,то стрімко вгору порива.
Глянь, на рахманному обличчізнов закущилася трава.
А плечі врізались у кручу,підперши береги
Піднімеш пучку й миттю влучишв очей джерела золоті.***
