Я не нездужаю нівроку

Я не нездужаю, нівроку,

А щось такеє бачить око,

І серце жде чогось.

Болить,

Болить, і плаче, і не спить,

Мов негодована дитина.

Лихої, тяжкої години,

Мабуть, ти ждеш?

Добра не жди,

Не жди сподіваної волі

Вона заснула: цар

Її приспав.

А щоб

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру

Та й заходиться вже будить.

А то проспить собі

До суду божого страшного!

А панство буде колихать,

Храми, палати муровать,

Любить царя свого п’яного,

Та візантійство прославлять,

Та й більше, бачиться, нічого.1858, 22 ноября,

Петербург]