Люди мезоліту

Музейні експонати.

Їх скульпторові

За черепом створили

Така наука є.

Дивлюся — і не вірю:

Немов живі

З мандрівки

На стійбище своє.

Їм десять тисяч років.

Мисливці з Подніпров’я.

Вона і

А дивно:

Усе ще

Вона — тендітна вельми,

Слабенького здоров’я.

Він також не кремезний,

Пружинистий в ході.

Мені здавило подих.

І хочеться сказати:

Погляньте, люди добрі!

Та це ж не хтось

Це ми.

Неначе над

Ці двоє вийшли з

І у задумі

Стоять під ворітьми.

Обличчя

Тією добротою,

Котру пізнав я

На батьківській

Еге!

Згадав нарешті:

За греблею

Є школа–семилітка.

Вони — учителі.

Зібравши босоногих,

Говорять тиходумно,

Щоб те, тисячолітнє,

В їх душі

А я себе питаю:

Чого ж мені так сумно?

Чому вкраїнське

Кривавиться й болить?