Весна
Тече весна, й бадьорі сажотруси,мов щиглі, на дахах, і мла зелена.
Дівчина, що кохає полісмена,співа на площі, де їй серце вкрав,а капельмайстер кучерявих авттримає в білих рукавичках кусеньсонця.
Тече весна, й балончики зелені,немов букети перших мрій хлоп’ячих,колишуться й виплигують із жменіхлопчини,що за ними тихо плаче.
Бояться діти чорних сажотрусів,за гудзики тримаються завзято,і день зелені тіні в серце трусить,і клоняться йому кущі півонійв червоних латах.
Не іскри пелехаті і не квітиз рожевих пін, розхлюпаних ногою,метелики, мов пил, спливають роємв калюжі сонця, де купають крила,аж сажа золота усіх прикрила.
Від них, як від веселки іскор, світитьзелений кіш весни.
За десять сотиків рябий балончик,мов юна мрія, смілий і яскравий,втекти забаг із щиглями на сонце,крилату мудрість вітру барвно славить.
Дівчина з оберемком мокрих рожспіває, мов зозуля, тужно й палко,й над каруселями летючих площ,мов синє срібло, полісменська палка.
Антонич Богдан-Ігор
Other author posts
Гірке вино
Мої дні жорстокі та холодніполину навіяли в пісні,потонули обрії в безоднічорної весни Знов підказує мені до вухаслів спокуслива, похмільна їдь,що поглине серце завірюха,хоч би мимохіть Так складатиму в дні анестезіїцю отруйну дань моїм ...
Півень
Зоря майнула, мов стріла,неначе іскра, пісня згасла,і тільки з мокрого зелароса краплинками сплила,мов слово, чиста й ясна Вже обріїв зігнувся рівеньу круглу смугу обруча,і ніч почала вже кінчатись,неначе ватра, догоряти Ось ранок синім ...
Посли ночі
Причалив човен сонця в пристань — у вікно на дубіі кинув на прощання сім червоних весел Стовпи струнких тополь підперли небо Мовкнуть губи Прийшли посли від ночі
Дім за зорею
Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту,і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко Від’їду вже Тут був я тільки принагідним гостем До інших зір молитимусь і інших ждати ранків
