Мої дні жорстокі та холодніполину навіяли в пісні,потонули обрії в безоднічорної весни.
Знов підказує мені до вухаслів спокуслива, похмільна їдь,що поглине серце завірюха,хоч би мимохіть.
Так складатиму в дні анестезіїцю отруйну дань моїм часам,бо дарма: гірке вино поезіїмушу пити сам.
Нерозумна мрія зрадно кличе,знаю, що омана це й фантом:хочу вирізьбити днів обличчявірша долотом.
