Від рідних нив у дальні далі,
В обійстя пана для
Невільницями їх
Коштовні ткати пояси.
І ось спливають сірі днини,
Забувши про дівочі сни,
Сувої довгої
Узором перським тчуть вони.
Бринить за муром вільне поле,
І промінь сонця б’є з вікна
І думка лине
Туди, де розцвіла весна,
Де грає збіжжя в повній силі,
Волошок синіх буйний вир,
Холодним сріблом сяють
Ріки, що в’ється поміж гір.
Лягає тінь старого
І тчуть замріяні
Посеред перського
Волошок рідних пелюстки.
