Посли ночі
Причалив човен сонця в пристань — у вікно на дубіі кинув на прощання сім червоних весел.
Стовпи струнких тополь підперли небо.
Мовкнуть губи.
Прийшли посли від ночі.
Чи поїдеш, юний тесле?
Де соковиті грона зір плекає брат твій — ідолу винницях на хмарах, у саду із плахт плавучих,коли калина ввечорі засмаглюється блідо,немов музики двері, відчинились світла кручі.
Підводиш очі — ягоди блакитні на безодні,мов перший клинописець, списуєш закони ладу.
Палає срібний лій у каганцях зірок холодних,і змії, мов свічки зелені, світять воском яду.
Твій кінь, мов чорне полум’я, мов вітер спійманий,лиш гриви молоко спливає шиєю гнучкою,гребе ногою, як веслом, й на зов шляхів далекихширяє ніздря.
В нас серця, що вічно рвуться й двоять,і жовті квіти людські — мізки в черепах, як в глеках.18 травня 1936
Антонич Богдан-Ігор
Other author posts
Елегія про ключі від кохання
1Зелений лист, крилатий ключ,і веретено і обруч,і знов сп’яняє, як сп’яняла,похмільна юності кабала Палати знов і знову мерзти,кохати знов і знов п’яніти На пальці елегійний перстень,на серці елегійний квітень Містечко в сяйві ночі ...
Прошак під церквою
Мохнатий, мохнатий, патлатий,курлапий та клишавий та чеверногийвилукуваті підігнув під себе ногий більмом споглядає на сонячну лату Брудний, космогрудий, від бруду руді підняв груди Беззуба щока, спорохнявіле ясно О, сонце всім світ...
Кінчаючи
Кінчаючи цієї книгиспівні, п’янливі сторінки,не думай, друже, що у них ягоріти зможу крізь віки Із поривань, натхнень, одчаюостанеться лиш попіл мрій Бо ж пам’ятник крихкий лишаютурботі й радості своїй
Світанок
Сплигнула ніч з шумких дерев,втікаючи понад дахами Замаяв голуб і дерекрильми хмарин іржаві плями Мов дзенькіт товчених склянок,ясна музика підпливає Світанку куриться вино,і небо в синяві безкрає