Жертовний камінь на узвишші,хоч прохолов, та смертно дише…скрізь хилитається полині гіркоту свою колишеу жилах скручених стеблин.
Сюди весною, мов на свято,приводили коня на страту,а згодом — і людей на згинзганяли гуртом, як тварин.
І побивав тут Каїн брата,і батька різав рідний син,безлюдно скрізь — не видно каталише хитається
Сумні літа… глуха дорога,і уявити неспромога,як домагались ласки в
У небі кілька крапелинкривавиться, як засторога.
А крок ступнеш — і в босі ногизанозиться вогонь
Бог подобрішав?
Чи уяватвоя збідніла і кривавихне може тризнищ пригадать?
Але прислухавсь: — Слава!
Слава! —в землі? — за обрієм? —
Запалась, може, в землю віракривава?..
Вигуки допірузнов пролунали: — На офіру!
Незримі голоси
Слухняно плентаюсь на згірокпід лезо пломеню? меча?
Знімає маску камінь сірий:в його очах — печаль,
На ньому голосила мати —сіль злизував я потім з щік.
Обличчям схожий він на брата,
Тарас на ньому відпечатавськарбами — тридцять третій
Жертовний камінь жорнуватий —з-під нього кров тече чи сік?***
