Жертовник

Жертовний камінь на узвишші,хоч прохолов, та смертно дише…скрізь хилитається полині гіркоту свою колишеу жилах скручених стеблин.

Сюди весною, мов на свято,приводили коня на страту,а згодом — і людей на згинзганяли гуртом, як тварин.

І побивав тут Каїн брата,і батька різав рідний син,безлюдно скрізь — не видно каталише хитається

Сумні літа… глуха дорога,і уявити неспромога,як домагались ласки в

У небі кілька крапелинкривавиться, як засторога.

А крок ступнеш — і в босі ногизанозиться вогонь

Бог подобрішав?

Чи уяватвоя збідніла і кривавихне може тризнищ пригадать?

Але прислухавсь: — Слава!

Слава! —в землі? — за обрієм? —

Запалась, може, в землю віракривава?..

Вигуки допірузнов пролунали: — На офіру!

Незримі голоси

Слухняно плентаюсь на згірокпід лезо пломеню? меча?

Знімає маску камінь сірий:в його очах — печаль,

На ньому голосила мати —сіль злизував я потім з щік.

Обличчям схожий він на брата,

Тарас на ньому відпечатавськарбами — тридцять третій

Жертовний камінь жорнуватий —з-під нього кров тече чи сік?***