Ізійшлися пан з Іваном,
По світі
Разом їдять, розмовляють.
Разом і
На кождому через
Висить по
Лиш пан таки у чемерці,
Іван — у
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж пан собі
Хлопа
Та й говорить до
Знаєш, що,
Іване?
Годилося б
То що ж?
Їжмо,
Але знаєш, що,
Іване?
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожня,
То тогді до
Добре, пане!» — Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці
Постелив
Попоїли таки добре;
Комара
Рано встали, до
Торбину кінчили.
Прийшов вечір.
Знов у
Стали ночувати.
Вже панові оце б
Треба починати.
Але пан собі ні
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа
Що би ти робив,
Пан зачав
Якби тобі
Таке поле
А що ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав
Та ходив [би] до Адесу,
Сіль і гроші мав
А що я — не так зробив би,
Пан почав
Я б казав би на сім
Місто
Там би в мене стояв палац,
Там підряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві
Отогді приходь,
Іване,
В мене
Ет, спасибі, — Іван каже,
Лучче будем
Незабаром коло
Став Іван хропіти,
Незабаром коло
Став і пан
Тілько що пан заснув добре,
Іван
Та до панської
Як сам
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
Пробудився пан раненько.
Пропаща година!
Хоче їсти, сіромаха,
Та пуста
Розбуджує він
Та й його питає.
А Іван стиснув
Та й
А що ж, пане, таж ви
Місто будували:
Тут стояло дві різниці,
Там булки стояли!..
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили!..
То вони ж то вашу торбу,
Певне,
Посвистав пан по торбині,
Нічого
Вставай, — каже, — вже,
Іване!
Підем
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько
Аж насилу перед
До села прибились.
Ідуть вони в коловорот,
Аж блукає
Іван гуску — та в торбину
Є вже і закуска!..
Бракувало тілько
Але вони
До пустої
Прийшли собі, відпочили,
Гуску
Спорядили, як годиться,
У піч
Аж пан знову
Хлопа
Та й говорить:
Що ж,
Іване!
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас
Кращая закуска,
То вже ціла тому
Достанеться
Та як спати, то і
Нічого
Постелив Іван
Та й лягає
Серед-ночі захропів пан,
Іван пробудився,
Із’їв собі цілу
Та й знов положився.
Рано будить пан
Та давай казати,
Як то бог його до
Просив балувати,
Та якії там
Йому подавали,
Та як його всі
Їсти
Ані слова! — Іван
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви
Якісь
Та дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Та й сів собі коло
Та й стеребив
Чи ж то правда? — пан питає,
Всю із’їв,
Та аби я так здоров був,
Як всю із’їв,
Димом здимів пан голодний,
А Іван озвався:
Хтів когось пан
Та й сам ошукався!..»
