Я кину все.
Я вірю в кілометри —обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гинемоя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,де грім тримає зливу в рукаві,де тільки версти, дерев’яні зебри,пасуться в запорошеній траві,—хай буде степ, хай буде ліс і гори,хай вибухне земна твоя пралють,коли лихі на око семафоримені дорогу смутком переллють!
