З оленкою в руці сидів я на узліссі:метелики цвіли, снувала мурашва,світилася трава, і промені навскісні,лунаючи, ішли крізь чисті дерева.
На вічній глибині, у серцевині ока,як насінина лун, ще жайворон тремтів,у м’якушах хмарин дощу тугі волокнасукались і плелись, як невід, із вітрів.
Лети, хутчій лети, оленко тонкокрила,метелики, цвітіть, оздоблюйте життя,проходжу поле я, немов пройшов горнило,за мною слідкома лункі листки летять.***
