Смерть Гете

Відчини, мій Фрідріху, вікно,хай погляну на широкий світ.

Бачу чорне незбагненне дно,а над ним золототканну сіть.

Привиди кружляють наді мною,постаті, що їх колись творив.

Прилітають з правдою сумною,що останній буде цей мій зрив.

Березневе запашне повітря,навкруги весни передчуття.

А для мене гострить срібне вістрясмерть і скоро перетне життя.

Вийди на хвилину,

Екермане,на момент лиши мене самого,хай душа із вічністю зістане,щоб полагодити справи з богом.

Чую призов із землі, від споду,чую подих вічності глибокий,чую з-за вікна холодний подув,льодові, скляні, драпіжні кроки.

Вже приходить срібна смерть до мене,вже стає навшпиньки за дверми.

Серце з жаху стукає шалене:що є там?

Навіщо світ німий?

Друже мій, навіщо ти мовчиш?

Парка нитку розірве прожогом.

Вже не потішай мене, залиш!

Хочу поладнати справи з богом.

Все моє життя — одне змаганняза найвищу, повну досконалість.

Фавста мрія та мета остання:в “панта рей” знайти єдину сталість.

Все моє життя — одне змаганняза гармонію людини й бога.в осені мого життя й заранняя все чув, що людська правда вбога.

Кожний день для мене був щаблемдо нових, до невідомих тайн.

Вічно таємниць горіх гризем,вічно є для нас таємний Райн.

Кожний день для мене був щаблемщо веде в найвище недосяжне.

Вічно в незбагненне ми пливем,лиш воно для нас є вічно важне.

Я творив з життя великий міт,я шукав тебе, о божественна казко.

Хоч на плечах більш вісімдесяти літ,все-таки вмирати важко.

Аж пізнав я таємницю міту,де в Європу перша йде дорога,вивчився я в грецьких майстрів заповіту,як людина може сотворити бога.

Аж тоді дійшов я до метита здобув заклятий казки край,аж тоді заграв огонь святий.

Я сказав хвилині:

Все

А тепер пануй над мною, смерті владо,та не цілого мене захопиш,я — твій спадкоємець, сонячна Елладо,я лишуся — тайним радником Європи.31 березня — 2 травня 1932