Капітанові сорок років,
Розумієте — сорок років.
Це немало вже — сорок років,
Та яких іще сорок літ!
Океани його гойдали,
Білі чайки над ним кричали,
Його знали порти й
Всіх морів і усіх країн.
І він тихо ступає трапом,
Наквапливо ступає трапом.
З-під кашкета із жовтим
Перший сніг, ранній сніг сивин.
Капітана вітають друзі,
Як ведеться, вітають друзі,
В ресторані, в приморській
П’є він з ними кубинський ром.
А за вікнами — даль простора,
Синій вечір і Кримські гори,
Й сонце в хмару сіда над морем,
Провістивши на завтра шторм.
Капітану шторми обридли,
А кому вони не обридли?
Капітану шторми обридли,
Капітан поважає штиль.
І, схиливши чоло в долоні,
Похиливши чоло в долоні,
Він вдихає вітри
І вслухається в плескіт
Так, сьогодні у нього свято,
Ну, звичайно, сьогодні свято,
І він радий, що в нього
Тут, на березі, на землі.
Капітан пригощає друзів,
Щедро так пригощає друзів,
Проголошує
За
І за всі, що в
Кораблі.
А коли маяки засвітять,
Коли в ніч маяки засвітять,
Капітан скине чорний
На квартирі, де рік не був,
І дістане з шухляди фото,
Обережно дістане фото,
Покладе перед себе фото,
Ще й погладить цупкий папір.
Ех, літа!
Русокоса жінка,
Молода і вродлива жінка,
Недосяжно далека
Усміхається перед ним.
Біля неї в матросці хлопчик,
Миловидний чорнявий хлопчик,
Біля неї в матросці хлопчик,
Капітан тихо
Син”.
Він привіз йому подарунки,
Ось — привіз йому подарунки,
Він привіз йому подарунки
Сувеніри зі ста країн.
Їм, напевно, зрадів би хлопчик,
Неодмінно зрадів би хлопчик,
Ну, звичайно, зрадів би хлопчик,
Тільки де тепер його син?
Капітан обертає фото,
Ніжно так обертає фото,
Капітан обертає фото,
На звороті чита
Як не вернешся з моря
Ждатиму,
Як не вернешся з неба
Ждатиму,
Як не прийдеш з дороги
Ждатиму…”
Не діждалась,
Пішла-таки.
І хоч міг він її спинити,
Розумієте, міг спинити,
Жінці треба когось любити,
Море кинь — і вона твоя.
Та коли залишає жінка
Це болить,
Залишає жінка.
А коли залишаєш море,
То на дідька такий моряк!
А йому ж уже сорок років,
Розумієте, сорок років.
Він встає, мовчазний, високий,
Довго дивиться на маяк.
Десь за вікнами б’ються хвилі,
Мають крилами чайки білі,
І дарма, що уже він сивий,
А без моря йому — ніяк.
