Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада,чогось мені тяжко-важко, на серці досада.
Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя,зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя;а я той цвіт позриваю та сплету віночка,кину його, червоного, в воду до поточка:пливи, пливи, мій віночку, до самого моря,може, буря тебе втопить, чи не збудусь горя.
Ой розбила вінка буря, таки ж не втопила,а від нього синя хвиля геть почервоніла.
Гірка вода в синім морі, гірко її пити;чом я свою досадоньку не можу втопити?
Буркут,
